У вересні 2015 року в Ростовській області був створений винний кластер «Долина Дону», на який донські виноробні підприємства покладали великі надії. Однак два роки по тому він почав повільно вмирати, а його завдання довелося завершувати виноробам самостійно. Причина банальна: для його розвитку не виділяються бюджетні кошти.
Що хотіли – не встигли
У кластер увійшли 7 виноробних підприємств, регіональний Союз виноградарів і виноробів і Донський державний технічний університет (ДДТУ), а патронував проект обласної департамент споживчого ринку. Крім допомоги малим виноробам кластер повинен був розвивати освітній проект, розкручувати торгову мережу «Вина долини Дону», розвивати винний туризм.
Для освітнього спрямування ДДТУ відкрив курс за фахом «Технологія бродильних виробництв і виноробство». Після 4-річного навчання вуз буде видавати дипломи спеціалістів. Навчання триває, і це єдиний напрямок, за яким виконана хоча б мінімальне завдання.
Мережа фірмових магазинів «Вина долини Дону» склала по два магазини в Ростові і Волгодонську і по одному – в Таганрозі і Новочеркаську. Передбачалося, що там будуть реалізовувати вино, зроблене з винограду, вирощеного на Дону місцевими виноробами. Однак бренд застовпити не вийшло. Сьогодні ростовські магазинів збанкрутувало і закрилися, Волгодонську магазин викупило підприємство «Вілла Зірка» і перепрофілювало під свій фірмовий, таганрозький належить ВАТ «Янтарне».
Ще сумніше стан винного туризму. Було розроблено кілька маршрутів спільно з туристичними компаніями, але вони розвиваються мляво, тому що тримаються тільки на ініціативи виноробів.
Чому так вийшло
Студентка ДДТУ Наталія Куликова, яка очолила кластер рік тому, на одному з останніх круглих столів, кажучи про його роботі сьогодні, сказала: «Ми координуємо виноробство і суміжні виробництва». Як стало зрозуміло з подальшої розмови, на ділі це виражається в тому, що вони направляють електронні листи, створили сайт і три номери друкованого журналу.
– Хто був в першому складі кластера, вже пішли. Спочатку туди пішли різні люди, в тому числі і юристи, в чиїх консультаціях так потребують винороби. А коли зрозуміли, що бюджетних грошей там немає, пішли. ДДТУ ж уже вплутався, і йому передали управління кластером, все зваливши на студентів, – каже творець СФГ і виноробні «Кантіна» Олексій Скляров.
Він вважає, що ідея створення кластеру була хороша – об’єднати всіх виноробів, які роблять справжнє вино. Але кластер, за його словами, створювався за участю кількох великих заводів, які вороже ставилися до малих підприємств, тому що ті робили «правильне вино».
На думку колишнього голови Спілки виноградарів і виноробів Дона, директора виноробні «Вілла Зірка» Ігоря Губіна, кластер розпався через те, що не було підтримки регіонального уряду, і того, що його основу складали підприємства, які не займаються ні виноградарством, ні виноробством і ніяк не пов’язані між собою технологічно.
Камінь спотикання
За 171 закону людям, які самостійно вирощують виноград і роблять з нього оригінальне вино, повинні були видавати ліцензії за спрощеною схемою за менші гроші – 65 тисяч замість 800 тисяч рублів. На практиці цього не сталося. Винороби, неабияк витратившись на вирощування винограду, були змушені брати ліцензії за 800 тисяч рублів, щоб мати право продавати вино в роздріб. У кого немає таких грошей, до сих пір залишаються нелегалами.
Після цілого року очікувань нарешті почали видавати перші ліцензії. Спочатку в Краснодарському краї, потім в Ростовській області. «Кантіна» в серпні 2017 року одержала першу в країні фермерську ліцензію. Олексій Скляров сказав, що для цього він віддав всі свої фінансові заощадження, навіть «гробові». Здавалося б, всі труднощі позаду, але виявилося, – ні.
– Тепер ліцензія дає багато інших проблем і неприємностей, – розповів винороб. – У кого ліцензія старого зразка, має право розливати балк, ніж всі і користуються. Це виноматеріали, офіційно такого вина в Росії 70%. Як це відбувається: в гігантський танкер, який стоїть в тому чи іншому закордонному порту, місцеві фермери звозять залишки свого вина в одну купу. Танкер везе його в спеціалізований термінал Санкт-Петербурга, його розливають по цистернах і відправляють на винні заводи. Там розливають в пляшки, додаючи цукор, спирт або барвник і наклеюють етикетку. Наша ліцензія дозволяє працювати тільки на своїй сировині. Ми цьому раді, але перебуваємо з іншими не в рівній ситуації: ліцензії старого зразка дають право розливати балк, а наша – ні.
Він вважає, що якщо зараз старі ліцензії відібрати, підприємства, що працюють за ним, померли, бо виходять на рентабельність лише за рахунок продажу неякісного продукту. Справжнє вино обходиться занадто дорого.
Держпідтримка – крапля в морі
Гендиректор ТОВ «Кантіна» в Анапском районі Кирило Кривонос розповів, що за 4 роки від влади Кубані підприємство отримало субсидій на суму близько мільйона рублів, а в Ростовській області (частина виноградників перебуває в Азовському районі) – 167 тисяч рублів. А щоб їх оформити, довелося оббивати пороги, до того ж оформлення обійшлося дорожче самої субсидії.
– Для мене одним із спонукальних мотивів у 2013 році зайнятися цим була заява губернатора Голубєва про те, що до 70% витрат компенсуватимуть. Мовляв, ви тільки саджайте, ми допоможемо. Добре, подумав я, 30% своїх знайду. У підсумку довелося все робити за свої, – каже Олексій Скляров. – Я спілкувався з італійцем з Тоскани – у нього 4 гектара виноградника, 4 гектара олив, 4 гектара лісу. Держава за те, що він за лісом доглядає, звільнило його від усіх податків. І ще доплачує в рік 15 тисяч євро на рік і дає субсидії на виноград і на оливу.
Ігор Губін каже, що по всій країні за цей рік на субсидії виноградарству було виділено близько 2 мільярдів рублів. Але на Дону їх мало хто отримав. Так, субсидується закупівля виноградарською техніки, немає поки і пільгового кредитування (під 5%) для виноградарів.
– Подано заявки в регіональний Мінсільгосп, але ніхто не отримав, – каже він. – Гроші були, але кудись розійшлися. Швидше за все, великим зернохозяйствам, у яких більше адміністративний ресурс.
Викручуються самостійно
– Чотири туристичних винних маршрутів розроблені разом з турфірмами і виноробними в кластері, – повідомив начальник відділу департаменту споживчого ринку Ростовської області Олексій Кесеян. – Нами ведуться переговори з усіма ключовими операторами сегменту HoReCa – це кафе, ресторани. До ЧС-2018 поставили завдання: щоб в кожному закладі було донське вино. Також розробляється варіант з мережею м’ясних магазинів, де поруч з іншими продуктами буде представлена вся виноробна продукція області.
Це на словах, а на ділі виноробам всі питання доводиться вирішувати самостійно. Наприклад, для реалізації своєї продукції вони відкривають власні магазини на території підприємства, беруть участь в ярмарках і фестивалях. Так ще й вигідніше, тому що при собівартості пляшки в 300 рублів вона продається в роздріб за 600-1200 рублів – минаючи накрутки магазинів та посередників.
– Нам часто туристи запитують: «Де можна побачити весь асортимент донських вин?». «Ніде», – відповідаємо. Є федеральні алкогольні мережі, але нас не хочуть в них брати. Думаю, пояснення просте: наші вина не комерційні з точки зору ціни, ми не можемо продавати менше 100 рублів за пляшку. А ті, хто розливає балк, можуть. Тому нас витіснили, і ми впали в обсягах продажів на 30-40%. Виживаємо, працюючи безпосередньо з дрібними мережами, ресторанами, – каже Ігор Губін.
Та ж історія і з винним туризмом – кожна виноробня розвиває і популяризує власні маршрути. Так працює старий музей Ростовського комбінату шампанських вин: туди возять туристів. Виноробне господарство «Ельбузд», виноробні «Вілла Зірка», «Вина Лазні», садиба «Біла Вежа» самі зайнялися залученням туристів через соцмережі і з турфірмами. «Кантіна» приступила до розробки маршруту і готується відкрити його в травні майбутнього року. Виноробним підприємствам довелося самим завершувати благородну справу, розпочату і кинуту чиновниками.
